Правова думка Заходу в ті часи ґрунтувалася переважно на принципах природного права. А природно-правова доктрина з культивованої нею ідеєю розуму в силу абстрактності не могла служити фундаментом теоретичної юриспруденції в Росії через практичної спрямованості правознавства та особливостей російської практики. В університетах вивчення теорії права і держави як окремої дисципліни не здійснювалося. Окремі загальнотеоретичні проблеми права вивчали в курсі «моральних наук» поряд з логікою, психологією, політичною економією.
- Історія зберігає чимало повчальних і плідних ідей про сумісність держави з правом, але правова держава – це продукт нового часу.
- Ці питання були предметом дослідження українських і російських учених О.Ф.
- В такому суспільстві, на думку Канта, особі буде забезпечено реалізацію повної свободи і недоторканності.
Термін “правова держава” набув поширення після видання праць німецького державознавця Р.Моля в 30-х рр. Теорія правової держави стала підсумком багатовікового розвитку політичного життя і правової думки цивілізованих країн. Якщо у Канта правові закони і правова держава – то лише необхідність, то в Гегеля вони є дійсністю, тобто практичною реалізованістю розуму в певних формах буденного існування людей. Держава, її державні структури та посадові особи з допомогою права упорядковуються процедурно. Діяльність державного карату чітко регламентується правом; навіть структури, від яких залежить прийняття тих чи тих законів, не мають права самочинно, без певних процедур змінювати закони. Навчання було практичним, при цьому теоретична підготовка на даному етапі історії поки не передбачалася. Після засвоєння практичних основ діловодства та «практичних премудростей» юриспруденції і отримання свідоцтва про освітню підготовку, фахівці розпочинали відправлення державних справ.
Мій обліковий запис
Кістяківський, критикуючи Л.Ф. ІПтейна, який допускав, що в певних межах уряд у конституційній державі не зв’язаний правом. Змішування абстрактного права і моралі, що приводить до об’єктивізації свободи через сім’ю, громадянське суспільство і державу. Як результат об’єднання цих ідей у певну конструкцію було сформульовано теорію правової держави. Переважне регулювання поведінки людини з допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у решті сфер приватного і суспільного життя на засадах свободи, незалежності та недоторканності.
Гессен, твердив, що справді демократична правова держава має бути тільки парламентарною. Монтеск’є розглядав поділ і взаємне стримування гілок влади як головну умову забезпечення політичної свободи. Останню він убачав не в тому, аби чинити все, що заманеться, бо в державі (суспільстві), де є закони, свобода може полягати https://stimul.kiev.ua/articles.htm?a=vidnosini-po-kontraktu-yak-sklasti-ta-dotrimuvatis лише в тому, щоби мати можливість робити лише те, що є необхідним, і не бути примушеним робити те, чого робити не хочеться. Свобода – це право робити все, що дозволено законами. Якби громадянин мав змогу робити те, що цими законами заборонено, то в нього не було б свободи, поза як те саме могли б робити і інші громадяни.
Розвиток історії ідеї правової держави
Доцільність теоретичного осмислення таких феноменів політичного життя, як держава і право, виникла в далекі часи історії. Заміна первісних суспільних утворень політично організованої владою позначила необхідність виникнення правової регламентації соціальних відносин, а також управлінських функцій влади. Котляревського, який уважав, що влада як сила, котра служить самозбереженню держави, може діяти за необхідністю, відступаючи від додержання принципів права, Б.О.
Історичний розвиток ідеї та концепції правової держави.
Гессен намагався розмежувати закон та урядове розпорядження за їхньою юридичною силою, доводячи зверхність закону як неодмінну ознаку правової держави. Поняття правової держави, своєрідність її категорійного виразу видозмінюються залежно від правових традицій і правових орієнтацій, існуючих у різних правових системах. Сьогодні поняття правової держави дуже активно використовується у багатьох країнах, однак, як і століття тому, було б перебільшенням вести мову про єдність у поглядах на це поняття і сутність правової держави. У Німеччині і Франції, Англії і Голландії, Росії і Угорщині вказані поняття хоча й мають багато спільних ознак, проте не збігаються не лише з огляду на практику функціонування держави, а й через своєрідне сприйняття цих категорій. Правова держава має органічний виток з культури народу, суспільних традицій, умов політичного розвитку. З розвитком демократичних процесів вказане привернуло увагу до гарантування прав і свобод громадян і, в першу чергу, права на участь у виборах, свободу слова, зборів тощо.